«Ми повернемо Крим, не сумнівайтеся»

  • 08 Липня 2016, 09:11, 371
«Ми повернемо Крим, не сумнівайтеся»

Андрій Сенченко провів майстер-клас для Літньої школи журналістики газети «День»

Андрій Сенченко — це вже самостійний політичний бренд. Приклад як активною позапарламентською діяльністю можна зробити набагато більше, ніж багато народних депутатів у Верховній Раді. Його роботу ми бачили і відзначали давно. А буквально кілька місяців тому «День» запропонував Сенченка як першого віце-прем’єр-міністра з питань окупованих територій у «свій» уряд «національної збірної» (№ 67-68 від 14 квітня 2016 року). Адже саме він першим озвучив потребу такого органу ще на початку 2014 року. Днями Андрій Віленович став одним із перших лекторів Літньої школи журналістики «Дня». Людина, яка не словами, а діями створює важелі впливу і способи вирішення проблем для постраждалих від російської агресії громадян України на державному рівні. Загалом, цим мала б займатися влада. Але її зусилля є мінімальними. Своє спілкування зі студентами Сенченко почав з презентації громадського руху «Сила права», який він і очолює, а також відповів на актуальні політичні запитання.

«ЯКЩО 2 МЛН УКРАЇНЦІВ ПОДАДУТЬ ДО СУДУ, ТО СУМА, ЯКУ ПОВИННА БУДЕ ВИПЛАТИТИ РОСІЯ, ПЕРЕВИЩИТЬ $100 МЛРД»

Андрій СЕНЧЕНКО: — Програма, яку ми реалізуємо в межах громадської ініціативи, — це зареєстрований громадський рух «Сила права», який займається боротьбою на юридичному фронті з державою-агресором на користь постраждалих українських громадян. Ми розпочали цю справу восени 2014 року. Приблизно три місяці пішло на розробку правової стратегії. Коли я зібрав команду юристів, то сформулював їм завдання: підготувати правову стратегію захисту постраждалих від російської агресії, які не мають можливостей Коломойського, Фірташа, Ахметова тощо отримати компенсацію від агресора.

Розумію, що наша система правосуддя ніколи не стикалася з такою ситуацією — у нас не було війни, але реальність є такою. Десять тисяч військових і цивільних загинули або зникли безвісти. Понад 30 тисяч зазнали поранення і (або) психологічні травми. Два мільйони вимушених переселенців, ще два мільйони проживають у зоні періодичних бойових дій і чотори мільйони — на окупованих територіях. Окрім того, що ми займалися кожною людиною індивідуально, проводили загальну оцінку: збитки, завдані громадянам країни. І якщо два мільйони осіб, про яких я сказав, подадуть до суду, то сума перевищить 100 мільярдів доларів.

У нас є окрема група у центральному юридичному офісі, яка веде базу даних доказів російської агресії. Так ми отримуємо величезну кількість легалізованих фактів агресії і порушення прав людини. Це вже не для отримання компенсації, а для Гаазького воєнного трибуналу. До речі, для нашої судової системи виявилося величезною проблемою винести вердикт, де буде написано: «Росія — держава-агресор».

Іван КАПСАМУН: — Наскільки масово люди звертаються до вашої організації із заявами?

А. С.: — Зараз у нас приблизно 3,5 тис. заяв. Ми їх, звісно, притримували для того, щоб не напрацювати негативну практику. Наприклад: до нас звернулося 500 осіб вимушених переселенців, але доти, доки ми не пройшли весь шлях, не отримали пілотного рішення, не пішли в апеляцію, не закріпили це пілотне рішення, ми їх притримуємо, інакше у 90% випадків ми б отримали безглузду відмову. Потім ця безглузда відмова деморалізує всю судову систему. І у нас є дуже важливі апеляційні рішення, отримані буквально тиждень тому, бо було кілька складних моментів у всій цій конструкції. Просто потрібно всі справи доводити до автоматизму. І у нас обов’язково вийде.

«ВІЙСЬКОВА ПРОКУРАТУРА ЯК ДОКАЗИ РОСІЙСЬКОЇ ВОЄННОЇ АГРЕСІЇ ПРИНЕСЛА ДВА НАШИХ РІШЕННЯ»

Олена КУРЕНКОВА, абітурієнтка КНУ ім. Тараса Шевченка: — В рамках проведення ваших заходів у громадському русі «Сила права» ви нагадували, що співпрацюєте із судами і правоохоронними органами, але натякали на те, що не довіряєте їм усім. Чи довіряєте зараз?

А. С.: — Оскільки ми сформували судові правки, то кожен суддя, отримуючи заяви, заходить у базу із судовими рішеннями і дивиться вже прийняті рішення. У таких самих обставинах бачить ситуацію інстанція, і для неї це вже є прикладом. Так само, як після Майдану виявилось, що у нас в армії російська агентура, аж до Генерального штабу, в судах — те ж саме. Але тут складніше виявити, тому що завжди в суді є дві сторони, і одна — точно не задоволена. Ми вимагаємо розгляду й оцінки доказів. Це фундаментальні процеси.

І. К.: — Як сприймає влада вашу діяльність?

А. С.: — Влада — майже ніяк. Уявіть собі, до якої міри абсурду доведено ситуацію в нашій країні: коли в Голосіївському суді Києва судили двох російських ГРУ-шників, з урахуванням того, що у нас не визнано факт війни, а їх судили як російських військових. Тоді військова прокуратура як докази російської воєнної агресії принесла два наших рішення і попросила додати до матеріалів судової справи. Це й стало доказом того, що є факт російської збройної агресії. Нам треба зрозуміти одне, що судова — це така сама рівноцінна гілка влади.

«ВАЖЛИВО ЗАТВЕРДИТИ КОНЦЕПЦІЮ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ДЛЯ ТИХ, ХТО ЗРАДИВ СВОЮ БАТЬКІВЩИНУ В КРИМУ І НА ДОНБАСІ»

Христина ПЕТРЕНКО, Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова: — Вже минуло понад два роки з часу анексії Криму. Чи контактуєте ви з кримчанами, і як нині в цілому живе півострів?

А. С.: — Я щодня спілкуюся з жителями півострова, оскільки народився і виріс у Криму. У трьох кримських урядах працював віце-прем’єром у 90-ті. Там мій дім, мої друзі, мої знайомі. Окупанти націоналізували все моє майно: в одному зі старих офісів, де я раніше працював, зараз працює ФСБ. Абсолютно очевидно, що обстановка в Криму змінюється. Можливо, не так швидко, як нам би цього хотілося. На півострові потрібні рішення не ухвалюються, а якщо ухвалюються, то безглузді.

Українській владі не потрібно займатися зміною Конституції на предмет кримськотатарської автономії, тому що багато кримськотатарських лідерів, зокрема ті, хто має авторитет у цьому середовищі, не педалюють цей процес. Це роблять ті, хто не має авторитету і хоче його швидко заробити. Чому не педалюють? Тому що розуміють, що окупанти миттєво зіштовхнуть кримських татар зі слов’янами в окупованому Криму, роздуваючи цю тему, і його використовуватимуть як механізм витискування з Криму 300 тис. кримських татар. Зараз вони це роблять руками ФСБ, а так вони можуть спробувати це зробити руками неадекватних українських громадян. Це нерозумна ідея. На сьогодні принаймні.

Що потрібно було б зробити? Дуже важливо зараз підготувати, оприлюднити, обговорити, а потім затвердити в парламенті концепцію відповідальності для тих, хто проживає сьогодні в Криму і на Донбасі — для тієї частини населення, яка зрадила свою батьківщину. Окупаційна влада залякує кримчан, які живуть, як у в’язниці. Мені телефонують люди, які жодним чином не мають стосунку до органів влади і запитують: «А можна, я приїду? А мене не заарештують?» Тобто має місце психоз, який постійно підігрівається кримською владою. Але, у свою чергу, ми готуємо концепції у справах півострова, і все одно повернемо Крим, не сумнівайтеся.

«ТЕ, ЩО ЗРОБИЛА ДЖАМАЛА, НЕ ЗРОБИЛИ ЗА ДВА РОКИ НІ ПРЕЗИДЕНТ, НІ ПРЕМ’ЄР»

Марина БАРБА, Одеський національний університет ім. Іллі Мечникова: — Перемога Джамали на Євробаченні викликала нову хвилю зацікавлення й уваги до кримського питання не лише з боку українців, але й у світі. Наскільки вдало влада використовувала цей шанс і чи використовувала взагалі?

А.С.: — Сьогодні у нас не стільки питання в ефективності дій влади, скільки взагалі — в чому її пріоритет. Порошенко в Мінську говорить одне, де-небудь у Берліні з Меркель говорить інше, з Путіним по телефону — третє, а нам — українським громадянам — говорить четверте. Ось ви можете сказати, в чому його пріоритет? Оскільки я його давно знаю, можу сказати. Він та Яценюк мріяли щасливо правити. І тут такі ускладнення сталися: Крим, Донбас, війна. Один і другий із задоволенням забули б про Крим і Донбас, аби їм залишили територію, що залишилася, для реалізації своїх бажань. Але у нас інші бажання. Ми хочемо жити мирно, повернути свою територію, ми хочемо, щоб не було біженців, щоб працювала економіка. Ми хочемо, щоб люди нормально жили. І тут у нас протиріччя. І те, що зробила Джамала, не зробили за два роки ні Президент, ні прем’єр. У них інші пріоритети.

«ПИТАННЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ НАСЕЛЕННЯ В КРИМУ І НА ДОНБАСІ МАЮТЬ ЛЯГАТИ НА ПЛЕЧІ РФ»

Ганна ГОЛІШЕВСЬКА, Львівський національний університет ім. Івана Франка: — З початку анексії Криму небайдужі українці переживали і закликали власті до активних дій. Але поступово ця проблема почала втрачати фокус. Особливо на тлі війни на Донбасі проблеми півострова здаються не настільки гострими і болючими. Як можна привернути більше уваги до анексії? Що взагалі можливо сьогодні зробити, щоб ускладнити життя окупантам?

А.С.: — Що робити — це цілком очевидно, і українська влада про це знає. Коли я прощався з паном Порошенком (до його приходу на Банкову я виконував обов’язки заступника голови Адміністрації Президента після Майдану), я йому особисто вручив доповідну записку (вона секретна) — аркушів сім — що потрібно робити проти втрати Криму. Я довго працював в уряді Криму, і знаю всі больові точки. Але абсолютно вочевидь, що у нас не стояло завдання ускладнити життя кримчанам. У нас стояло і стоїть завдання зробити цю ношу — Крим — непідсильною для Російської Федерації. Тому мені припало практично самостійно приймати рішення про перекриття подачі води по Північнокримському каналу. Ми тоді побудували греблю і не дали воду. Також є достатня кількість ознак на Донбасі, які свідчать про окупацію. Нам для цього не потрібно ні міжнародного визнання, ні визнання РФ. Нам досить обнародувати ці ознаки і на їх підставі прийняти власне рішення. А це означає, що всі питання забезпечення життєдіяльності населення, у тому числі і на Донбасі, лягають на плечі РФ.

«ЗА НЕВВЕДЕННЯ ВОЄННОГО СТАНУ ВЛАСТЯМ РАНО ЧИ ПІЗНО ДОВЕДЕТЬСЯ ВІДПОВІДАТИ»

Ольга КУДЕРЯВЕЦЬ, Львівський національний університет ім. Івана Франка: — Ще на початку російської агресії на Донбасі ви говорили про необхідність введення воєнного стану на сході України. Наскільки актуальне це питання сьогодні?

А.С.: — Давайте уявимо собі, що наш доброволець і військовослужбовець, сидячи в окопі, стріляє по нападаючому ворогові. За відсутності воєнного стану і через якийсь час деякі можуть сказати, що це був російський мисливець у камуфляжі, який приїхав на територію Донбасу. А його застрелив ось український офіцер. Тому його потрібно буде судити за вбивство. А якщо ще там пройдуть вибори, то наші люди можуть ще і опинитися в Гаазькому трибуналі замість Путіна як військові злочинці. Це все розплата за бездіяльність Президента, який зобов’язаний був працювати. У нас є закон про оборону країни. У цьому законі в статті першій є шість ознак збройної агресії проти України. П’ять із них — у наявності. У цій же статті написано, що якщо є хоч би одна ознака, то читайте статтю четверту, а там — про введення воєнного стану. Тобто, це злісне невиконання своїх обов’язків. Це те, за що властям рано чи пізно доведеться відповідати.

«АНГЛІЯ МАЛА СВОЇ МОТИВИ»

Віта ШНАЙДЕР, Національний університет «Києво-Могилянська академія»: — На вашу думку, чи вплине вихід Великобританії з ЄС на бажання України увійти до ЄС, чи не може це бути застереженням для нас?

А. С.: — Англія мала свої мотиви. У цьому сенсі мене непокоїть ставлення нашого політичного керівництва. Європа опинилася в складному становищі — це очевидно. Британія також опинилася в складному становищі, тому що зараз серйозно обговорюється питання про стан утримання підводного флоту з ядерною зброєю. Шотландія проти виходу з ЄС, Північна Ірландія — проти. Підводні ядерні сили Великобританії базуються в Шотландії. У цій ситуації виникає запитання — що далі? Для нас це країна-гарант, і це стратегічне питання. А у нас примітивні думки: вони вийшли, і мало не місце звільнилося для України. Маячня.

«ПСИХОЗ ДОВКОЛА САВЧЕНКО СТВОРИЛО САМЕ СУСПІЛЬСТВО»

Оксана ВОЙТКО, Львівський національний університет імені Івана Франка: — Надія Савченко — хто вона для українців? Більше національний герой чи політик? І, на ваш погляд, як депутат вона принесе більше користі чи шкоди своїми досить провокативними заявами?

А. С.: — Савченко багато зробила для своєї країни. Вона всьому світові показала єство путінського режиму, який у змозі знущатися, єство так званого російського правосуддя. Але, з другого боку, хто така Надія Савченко? Це молода жінка, старший лейтенант української армії. Правильно чи неправильно, що «Батьківщина» її поставила першим номером у списку? Я вважаю, що якби кожна політична партія могла витягнути таким чином когось із наших політичних заручників із російської в’язниці, то це варто було б зробити. Цей психоз довкола Савченко створило саме суспільство. Ще раз: це старший лейтенант української армії, а старшому лейтенантові починають ставити запитання з геополітики. Звідки у старшого лейтенанта ці знання? Проте всі із широко роззявленим ротом стоять і дивляться, що вона скаже. А потім половина плескає в долоні, не розуміючи, що вона сказала, а друга половина каже: «Що вона говорить?» Ще раз, їй треба ставити запитання як старшому лейтенантові, патріотові. Їй за це честь і хвала, а все інше це ми вигадали. Звичайно, вона ніякий не президент і не міністр оборони. Дай Боже, аби її не понесло в цей бік.

«ЯК МІНІМУМ, ОБОРОННА ЗБРОЯ ВІД ЗАХОДУ ДАВНО МОГЛА Б НАДІЙТИ В УКРАЇНУ»

Марія ЧАДЮК, КНУ ім. Тараса Шевченка: — Питання надання летальної зброї стоїть з першого дня агресії на Донбасі, але поки що Захід цього не підтримує. Як ви вважаєте, наскільки реальним є надання Україні летальної зброї і чи піде на це Захід? Яку роль надання зброї може відіграти в конфлікті?

А. С.: — Давайте розділимо поняття летальної зброї: є наступальна і є оборонна. Як мінімум, оборонна давно могло б надійти в Україну. Але є позиція Меркель з Олландом, і є позиція Обами, який хоче увійти в історію як пацифіст-миротворець, тому ми зброю поки що не отримаємо. Але ж ми не просимо якісь наступальні засоби. Восени минулого року, коли засідала Генеральна асамблея ООН, я дуже уважно слухав виступ нашого Президента. Він виступав як глава третьорядної країни. Він міг вийти і сказати: «Я — Президент України, яка на ваше прохання віддала ядерну зброю — один з найбільших арсеналів у світі. Для того, щоб в усьому в світі було спокійніше. Ми отримали гарантії, відповідно, ми не просимо, ми маємо право і вимагаємо, аби країни-гаранти долучилися до нашого процесу і поставили агресора на місце». Він миттю вийшов би з розряду третьорядного президента і став би основним ньюс-мейкером.

Дмитро БАЙДА, Ганна ГОЛІШЕВСЬКА, Літня школа журналістики «Дня»-2016

Джерело: День